Дмитро Омелянович Луценко (15.Х 1921-16.1 1989) ‑ лауреат Шевченківської премії 1976 року разом із композитором І.Н. Шамо за пісні «Балада про братерство», «Києве мій», «Стоїть над Волгою курган», «Зачарована Десна», «Пісня про щастя», «Не шуми, калинонько», «Фронтовики». Але «реєстр» його творів, що стали улюбленими народними піснями, значно ширший: «Карпати» («Де синії гори»), «Хата моя, біла хата», «Мамина вишня», «Сивина», «Спасибі вам, мамо» та багато інших ліричних шедеврів, музика до яких створюється і нині. А славнозвісна пісня «Осіннє золото» стала символом однойменного пісенно-мистецького всеукраїнського свята, що проводиться на Полтавщині, на батьківщині Д.О. Луценка в селі Березова Рудка.

Вибрані твори хронологічно представляють багатий ліричний творчий доробок широко знаного в Україні і в усьому світі поета-пісняра, а розділ «Спогади» розповідає про те, як народжувались поезії та пісні, як вони йшли і йдуть «в люди», «в Україну», познайомить із витоками Луценкового слова.

Михайло Шевченко: «Дивовижно, але Дмитра Луценка знають як поета-пісняра мільйони. Вся Україна і далеко за її межами. Знають його читачі і як поета-лірика, бо поет-лірик він од Бога. Дивовижна чутливість душі витворила надзвичайно ніжні образи: І вся квітуча, запашна, тендітна, грайлива, бентежна Україна юна, і вся зболена, зранена, потоптана, вистраждана Україна сива, і вся вірна, надійна, незрадлива Україна-борець ‑ у його поезії».